+38 (057) 781-12-60
+38 (095) 479-79-09

Служебные командировки, обучения и стажировки за рубежом

Загальні положення

Порядок направлення у відрядження та відшкодування витрат, понесених у зв’язку з відрядженням для осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями (далі – організації), що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначається у постанові Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 2 лютого 2011 року № 98 (далі – Постанова № 98) та в Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженій наказом Міністерства фінансів від 13 березня 1998 року № 59 (далі – Інструкція № 59).

Норми Постанови № 98 є обов’язковими для організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (якщо є документи, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю організації).

Відповідно до чинного законодавства працівником є особа, яка працює в організації та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Тобто згідно з чинним законодавством надання гарантій і компенсацій у зв’язку зі службовим відрядженням передбачено для осіб, які перебувають у трудових відносинах з організацією.

Звернути увагу

Особи, які виконують роботи за цивільно-правовими угодами, не перебувають у трудових відносинах з організацією. Відповідно до положень Інструкції № 59 таким особам не можуть відшкодовуватися добові витрати, витрати за проїзд і проживання та інші витрати.

Документи, що підтверджують зв’язок відрядження з основною діяльністю організації (але не виключно):

– запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю організації, що направляє у відрядження;

– укладений договір чи контракт;

– інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини;

– документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю організації, яка відряджає працівника.

Постанова № 98 може застосовуватись і в разі направлення у відрядження працівників госпрозрахункових підприємств, але при відшкодуванні добових треба додержувати положень підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 і пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України.

Суб’єкти господарювання, які не мають статусу бюджетної установи, але є одержувачами бюджетних коштів, при направленні працівників у службові відрядження, які здійснюються за рахунок бюджетних коштів у рамках виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, повинні дотримуватися норм Інструкції № 59 (лист Міністерства фінансів України від 3 червня 2011 року № 31-07230-16-25/13720).

На організації, які не є одержувачами бюджетних коштів, норми Інструкції № 59 не поширюються.

Оформлення відрядження

Направлення працівника організації у відрядження здійснюється керівником цієї організації або його заступником і оформляється наказом із зазначенням (додаток 1):

– пункту призначення;

– найменування організації, куди відряджається працівник;

– строку;

– мети відрядження.

Звернути увагу

Для відрядження працівника за кордон керівник може видати наказ лише після того, коли затвердить технічне завдання, в якому визначаються мета виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом) і кошторис витрат.

Чинним законодавством оформлення посвідчення про відрядження не передбачено, і відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 21 червня 2011 року № 738 втратив чинність наказ Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми посвідчення про відрядження» від 28 липня 1997 року № 260.

Організація, що відряджає працівника, реєструє особу, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за формою згідно з додатком до Інструкції № 59 (додаток 2).

У разі направлення осіб до вищих навчальних закладів або наукових установ за кордоном задля навчання або стажування строк навчання аспірантів не може перевищувати одного року, а строк стажування наукових і науково-педагогічних працівників – шести місяців.

Організація забезпечує працівника коштами для поточних витрат під час службового відрядження (авансом).

Звернути увагу

Керівник організації може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження; витрат на винаймання житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати. Такі обмеження запроваджуються наказом керівника.

Відповідно до положень Інструкції № 59 організація, що відряджає працівника, зобов’язана ознайомити його з кошторисом витрат (або з довідкою-розрахунком на виданий аванс, складеною за довільною формою), а також з вимогами нормативно-правових актів стосовно звітування про використання коштів, виданих на відрядження. Організація самостійно встановлює порядок ознайомлення працівника, який направляється у відрядження за кордон, з його фінансовими зобов’язаннями.

Якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, він повинен протягом трьох банківських днів з дня прийняття рішення про скасування поїздки повернути до каси організації зазначені кошти в тих грошових одиницях, у яких видано аванс.

Строк відрядження

Строк відрядження визначається керівником організації, але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, за кордон – 60 календарних днів.

З 22 квітня 2011 року втратили чинність норми Постанови № 98 щодо можливості направлення у відрядження аспірантів на стажування в Україні.

Відповідно до пункту 10 Інструкції № 59 з дозволу керівника організації може братися до уваги вимушена затримка працівника у відрядженні з незалежних від нього причин за умови наявності підтвердних документів в оригіналі.

Рішення про продовження терміну відрядження керівник приймає після прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи на підставі його доповідної записки, про що оформляється наказ.

Звернути увагу

За час затримки в місцеперебуванні у відрядженні без поважних причин працівникові не виплачується заробітна плата, не відшкодовуються добові витрати, витрати на винаймання житлового приміщення та інші витрати.

Режим робочого часу

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу тієї установи, до якої він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.

До денного заробітку працівника, який має порівнюватись із середньоденним заробітком, включаються всі елементи заробітної плати, які працівник отримає згідно з умовами трудового, колективного договору у місяці, в якому його направляють у відрядження: оклад, доплати, надбавки, премії, індексація тощо.

Компенсація за роботу у вихідний або святковий і неробочий день може виплачуватися відповідно до чинного законодавства, якщо працівник був відряджений спеціально для роботи у такі дні.

Якщо наказом про відрядження передбачено вибуття у відрядження або повернення з відрядження працівника у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку.

Звернути увагу

Питання виходу працівника на роботу в день вибуття у відрядження та в день прибуття з відрядження регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку організації.

Зважаючи на норми Інструкції № 59, днем вибуття у відрядження вважається день відправлення транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженої особи, а днем прибуття – відповідно день прибуття транспортного засобу. При відправленні транспортного засобу до 24.00 год. включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 00.00 год. і пізніше – наступна доба. Якщо станція відправлення розташована поза межами населеного пункту, де працює відряджена особа, в строк відрядження включається час, потрібний для проїзду до цієї станції. Аналогічна ситуація і з визначенням дня прибуття з відрядження.

Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження.

День вибуття у відрядження і день прибуття з відрядження включаються в строк відрядження. Тому кількість днів відрядження для виплати добових визначається з урахуванням днів вибуття у відрядження та прибуття з нього, які обчислюються як два дні. Ця позиція викладена також у листі Міністерства фінансів України від 22 листопада 2011 року № 31-07230-16-10/28802.

Фактичний час перебування у відрядженні за кордоном визначається:

– у разі відрядження з України до держав, в’їзд громадян України на територію яких здійснюється за умови наявності візи (дозволу на в’їзд), – згідно з наказом про відрядження та відмітками про перетинання державного кордону України в закордонному паспорті або документі, що його замінює. Якщо нема наказу та відміток про перетинання державного кордону, добові витрати відрядженому працівникові не відшкодовуються;

– у разі відрядження з України до держав, в’їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в’їзд), – згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами.

Оплата праці

Відповідно до статті 121 КЗпП України працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Міністерство соціальної політики України листом від 5 березня 2012 року № 204/13/184-12 роз’яснило, що у разі направлення працівника у відрядження треба порівняти суму середньоденного заробітку і денного заробітку працівника відповідно до умов трудового договору, і у разі коли заробітна плата вища від його середнього заробітку – заплатити за час відрядження заробітну плату, а якщо вищий середній заробіток – виплачується середня заробітна плата.

Якщо дні відрядження оплачено за середнім заробітком, то виплати за такий період індексації не підлягають, оскільки при визначенні їх розміру суму індексації враховано.

Якщо ж дні відрядження оплачуються з урахуванням заробітної плати працівника згідно з трудовим договором, то виплати за такий період підлягають індексації відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Середня заробітна плата працівника визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з урахуванням виплат за два календарних місяці, що передували місяцю, в якому почалося відрядження.

Середній заробіток за час перебування працівника у відрядженні зберігається на всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» від 5 грудня 2008 року № 489 за період перебування у відрядженні в табелі обліку використання робочого часу робиться відмітка «ВД» незалежно від того, в якому порядку здійснюється оплата цього періоду.

Звернути увагу

На час відрядження особи, яка працює за сумісництвом, заробітна плата зберігається в тій організації, що його відрядила. У разі направлення працівника у відрядження одночасно з основної роботи й роботи за сумісництвом середній заробіток зберігається за ним на обох посадах, а видатки для відшкодування витрат на відрядження розподіляються між організаціями, що направляли працівника у відрядження за згодою між ними.

У таких випадках видається два накази, добові виплачує лише одна організація.

Міністерство фінансів України листом від 29 грудня 2007 року № 31-18030-07-27/29310 рекомендує розподіл витрат на відрядження між організаціями складати у письмовій формі.

Працівник, який їде у відрядження лише з основної роботи або з роботи за сумісництвом, повинен на іншому місці роботи на цей час оформити щорічну відпустку або відпустку без збереження заробітної плати.

Якщо внутрішній сумісник вирішуватиме у відрядженні питання, пов’язані як з однією, так і з другою його посадами, у наказі варто зазначити, що у відрядження направляється такий-то працівник (прізвище, ім’я та по батькові) та вказати всі його посади. Тоді йому зберігається заробітна плата як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Відшкодування витрат

Відповідно до Постанови № 98 працівникам, які направляються у відрядження, організаціями, якщо є підтвердні документи в оригіналі, відшкодовуються:

• витрати на:

– проїзд (зокрема, на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження й назад, а також за місцем відрядження (зокрема, на орендованому транспорті);

– оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях;

– побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (як-от, прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 % сум добових витрат для держави, до якої відряджається працівник, визначених у додатку 1 до Постанови № 98, за всі дні проживання;

– бронювання місць у готелях (мотелях) у розмірах не більш як 50 % вартості місця за добу;

– користування постільними речами в поїздах;

– оформлення закордонних паспортів;

– оформлення дозволів на в’їзд (віз);

– оплату вартості страхового поліса життя або здоров’я відрядженого працівника або його цивільної відповідальності (якщо використовується транспортний засіб) за умови наявності оригіналу такого поліса з відміткою про сплату страхового платежу, якщо згідно із законами держави, до якої відряджається працівник, або держав, територією яких здійснюється транзитний рух до зазначеної держави, треба здійснити таке страхування;

– обов’язкове страхування та інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження;

– оплату службових телефонних розмов;

• комісійні витрати у разі обміну валюти.

Працівникам, які направляються у відрядження за кордон на строк до 60 календарних днів, організаціями відшкодовується вартість страхового поліса (за умови наявності його оригіналу з відміткою про сплату страхового платежу), за яким передбачено відшкодування витрат на:

– надання швидкої та невідкладної (екстреної) медичної допомоги страхувальнику і придбання медикаментів;

– переміщення страхувальника на територію України для надання йому медичної допомоги;

– відправлення труни з тілом (урни з прахом) страхувальника до місця поховання на території України та інших пов’язаних з цим витрат.

У разі коли правилами в’їзду та перебування у державі, до якої відряджається страхувальник, встановлено вимоги щодо розміру страхової суми, у договорі страхування визначається мінімальна страхова сума. При цьому строк дії договору страхування має відповідати строку відрядження.

Звернути увагу

Якщо в державі, до якої відряджається страхувальник, медична допомога надається іноземним громадянам безплатно, вартість страхового поліса не відшкодовується.

Підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв’язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР та Податкового кодексу України. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв’язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.

Підтвердні документи на понесені витрати

Витрати на винаймання житлового приміщення під час відрядження відшкодовуються за умови наявності оригіналів підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат.

У разі використання електронного авіаквитка підставою для відшкодування витрат на його придбання є такий пакет документів:

– оригінал розрахункового або платіжного документа, що підтверджує здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі (як-от, платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера);

– роздруківка на папері частини електронного авіаквитка з указаним маршрутом (маршрут/квитанція);

– оригінали відривної частини посадкових талонів пасажира.

Витрати, понесені у зв’язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Міністерство фінансів України листом від 4 травня 2011 року № 31-07230-16-25/11433 роз’яснило, що працівникові, який під час перебування у відрядженні не здійснив жодних витрат, пов’язаних із таким відрядженням, і як наслідок – нема оригіналів підтвердних документів, сума добових визначатиметься лише згідно з наказом.

У разі відрядження за кордон на службовому автомобілі витрати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються з урахуванням установлених норм за 1 км пробігу відповідно до затвердженого маршруту.

Інструкція надає право керівникам організацій особисто вирішувати питання щодо відшкодування витрат на винаймання житлових приміщень, що перевищують граничні суми, затверджені Постановою № 98, та щодо витрат на проїзд у м’якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1-го класу та бізнес-класу.

Витрати на винаймання житла і харчування

Згідно з додатком 1 до Постанови № 98 затверджено суми добових витрат та граничні суми витрат на винаймання житлового приміщення за добу залежно від держави, до якої організація відряджає працівника.

Добові витрати не потребують спеціального документального підтвердження. Сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами. Якщо нема наказу, добові витрати не виплачуються.

У разі коли працівники, відряджені за кордон, за умовами запрошення безплатно забезпечуються харчуванням стороною, яка приймає, або коли працівники, відряджені в межах України для участі у переговорах, конференціях, симпозіумах з питань, що стосуються основної діяльності організації, яка відряджає працівника, за умовами запрошення безплатно забезпечуються харчуванням організаторами таких заходів, добові витрати відшкодовуються у розмірах, що визначаються у відсотках сум добових витрат для відповідної держави згідно з додатком 1 до Постанови № 98, зокрема:

80 % – при одноразовому;

55 % – дворазовому;

35 % – триразовому харчуванні.

Витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях або до проїзних документів, оплачуються відрядженим працівникам за рахунок добових витрат.

У разі коли сторона, яка приймає, забезпечує працівника, відрядженого за кордон, додатковими коштами в іноземній валюті у вигляді поточних витрат (крім витрат на проїзд до держави відрядження і назад та на винаймання житлового приміщення) або добових витрат, сторона, яка направляє, виплату добових витрат зазначеним особам зменшує на суму додатково наданих коштів. Якщо сума, надана стороною, яка приймає, перевищує затверджену суму добових витрат або дорівнює такій сумі, сторона, яка направляє, виплату добових витрат зазначеним особам не проводить.

Слід зазначити, що всі витрати, які відшкодовуються стороною, яка приймає, зазначаються в запрошенні та відображаються в наказі організації, зокрема добові (харчування). Якщо в запрошенні та наказі не зазначатиметься про порядок відшкодування добових та інших витрат, органи контролю зобов’язують організації відшкодувати добові в повному розмірі, визначеному додатком 1 до Постанови № 98.

При відрядженні працівника строком на один день добові витрати відшкодовуються як за повну добу.

Якщо працівника направлено у відрядження до двох або більше держав, день повернення в державу перебування (день перетину кордону) відшкодовується за нормами останньої держави відрядження.

У разі відрядження працівника за кордон при відшкодуванні добових в кожному окремому випадку слід керуватися підпунктами 16.1 – 16.8 пункту 16 Інструкції № 59.

Працівник повернувся з відрядження

Повернувшись з відрядження, працівник зобов’язаний до закінчення п’ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно зі звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок організації, що їх надала, у грошових одиницях, у яких видано аванс, у встановленому законодавством порядку.

Звернути увагу

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження (банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи).

Форма звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядок складання звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 23 грудня 2010 року № 996 (далі – Порядок № 996), який набув чинності 31 січня 2011 року.

Головне контрольно-ревізійне управління України листом від 9 березня 2011 року № 02-18/283 звертає увагу на низку змін, що відбулись у законодавстві стосовно визначення витрат на відрядження. На відміну від попереднього порядку, визначеного Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-ІV складання звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, у якому при невчасному поверненні надміру витрачених коштів було передбачено нарахування штрафу у розмірі 15 % від такої суми, Порядком № 996 встановлено, що якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу – за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.

Зважаючи на положення пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, сума невчасного повернення надміру витрачених коштів підлягає оподаткуванню за ставкою 15 %, а якщо така сума перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати – за ставкою податку 17 % суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15 %.

Порядком № 996 також визначено, що у разі припинення платником податку трудових відносин з особою, що видала кошти, сума податку на доходи фізичних осіб утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку, а в разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов’язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.

Якщо повне утримання такої суми податку є неможливим унаслідок смерті чи визнання платника податку судом безвісно відсутнім або оголошення судом померлим, така сума утримується під час нарахування доходу за останній для такого платника податку податковий період, а в непогашеній частині визнається безнадійною до сплати.

За науковими працівниками та аспірантами, направленими за кордон на навчання, зберігається місце роботи, служби (посада), місце навчання та середня заробітна плата (грошове забезпечення).

Середня заробітна плата (грошове забезпечення) розраховується за два останніх календарних місяці до направлення за кордон з урахуванням виплат, передбачених законодавством.

Звіт складається платником податку (підзвітною особою), що отримала кошти на відрядження.

Разом із звітом подаються документи (в оригіналі), що засвідчують вартість понесених у зв’язку з відрядженням витрат, із зазначенням форми їх оплати (готівкою, чеком, платіжною карткою, безготівковим перерахунком).

Звернути увагу

Не дозволяється направляти у відрядження та видавати аванс працівникові, який не відзвітував про витрачені кошти в попередньому відрядженні.

Направлення наукових працівників та аспірантів за кордон на навчання або стажування

При направленні наукових працівників та аспірантів відповідно до укладених міжнародних договорів України за кордон на навчання або стажування (далі – навчання) як на двосторонній основі, так і за рахунок сторони, що приймає, або сторони, що направляє, треба додатково керуватися Положенням про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання та стажування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 року № 287 (далі – Положення № 287).

У Положенні № 287 у переліку осіб, що направляються на навчання, відсутні докторанти. Водночас відповідно до статті 221 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 року № 1977-XII посадами наукових працівників наукових установ та організацій (їх філіалів, відділень тощо) є, зокрема, докторант. Тому докторанти, як наукові працівники, можуть бути направлені на стажування за кордоном.

На час навчання за кордоном аспіранти, які навчались у наукових установах за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, зберігають право на отримання стипендії у розмірі, в якому вони її отримували у науковій установі в останній перед направленням на навчання за кордон місяць навчання. Розмір стипендії коригується протягом строку навчання за кордоном відповідно до вимог законодавства.

На час навчання за кордоном виплата стипендії аспірантам, які навчалися згідно з угодами, укладеними між науковими установами та фізичними або юридичними особами, здійснюється за рахунок коштів таких осіб, якщо це передбачено їх умовами.

Звернути увагу

Наукові працівники та аспіранти направляються за кордон на навчання організаціями за наказом керівника після затвердження завдання, в якому визначено мету, строк та умови перебування за кордоном і кошторис витрат, пов’язаних з направленням на навчання, а також пропозиції щодо джерел фінансування. До наказу додається офіційне запрошення з автентичним перекладом державною мовою.

Добові за час проїзду від місця роботи (навчання) в Україні до місця навчання за кордоном і повернення до місця роботи (навчання) в Україні виплачуються у порядку, передбаченому законодавством про службові відрядження, якщо сторона, що приймає, не провадить зазначених виплат.

Кошти в іноземній валюті можуть виплачуватися науковому працівникові та аспірантові, направленому за кордон на навчання, за рішенням керівника у розмірі, що визначається у відсотках до сум витрат на відрядження, затверджених Положенням № 287 для конкретної зарубіжної країни, зокрема:

80 % – коли сторона, що приймає, не забезпечує осіб, направлених за кордон на навчання, харчуванням;

65 % – коли сторона, що приймає, забезпечує осіб, направлених за кордон на навчання, одноразовим харчуванням;

45 % – коли сторона, що приймає, забезпечує осіб, направлених за кордон на навчання, дворазовим харчуванням;

30 % – коли сторона, що приймає, забезпечує осіб, направлених за кордон на навчання, триразовим харчуванням.

Керівник організації може встановлювати обмеження щодо розмірів виплати коштів науковому працівникові та аспірантові, направленому за кордон на навчання.

Якщо за угодою сторона, що приймає, не забезпечує наукових працівників та аспірантів, направлених за кордон на навчання, безплатним медичним обслуговуванням, вони одержують медичну допомогу за рахунок організації, що їх направляє, зокрема:

– лікарняну допомогу, яка включає витрати на харчування, – у разі захворювання, що потребує лікування в стаціонарній лікувальній установі, зокрема, якщо потрібне операційне втручання, крім пластико-косметичних операцій, якщо потреба у них не спричинена нещасним випадком;

– амбулаторну допомогу – у разі захворювання, що потребує спеціалізованої амбулаторно-медичної допомоги (зокрема, лікування задля усунення гострого зубного болю, крім протезування, якщо потреба у ньому не спричинена нещасним випадком) та амбулаторних процедур, які включають малу хірургію;

– допомогу вдома – коли хворого не поміщено до стаціонару і він не може лікуватися амбулаторно.

Порядок проведення розрахунків, пов’язаних з медичним обслуговуванням наукових працівників та аспірантів, направлених за кордон на навчання, визначається за домовленістю сторін.

Фінансові зобов’язання наукових працівників та аспірантів, які направляються за кордон на навчання, а також підприємств, що їх направляють, регулюються Постановою № 98 та Інструкцією № 59.