+38 (057) 781-12-60
+38 (095) 479-79-09

Определение калькуляции и ее виды.

Визначення калькуляції та її види. Класифікація затрат по калькуляційним статтям

Калькуляція (від лат. Calculato — обчислення) – це обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат.

Калькулювання має суттєве значення в діяльності підприємства і застосовується там, де безпосередньо відбуваються процеси виробництва. Виготовлення будь-якого виду продукції, надання будь-якого виду послуг чи виконання робіт не можна розпочинати доти, доки попередньо не буде визначено, яких витрат це потребуватиме.

Розрізняють різні види калькуляцій:

1.Планові та нормативні калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції та використовують при складанні кошторису.

2.Калькуляції, що складаються за даними бухгалтерського обліку , відображають фактичні витрати, називаються звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням управлінських (планових) рішень собівартості продукції та для виявлення резервів подальшого зменшення витрат.

3.Фактичні калькуляції складають в період закінчення виробництва продукції. Фактичні калькуляції підлягають співставленню з нормативними для встановлення розбіжностей між їх показниками та причин таких відхилень. При виявленні причин розробляються міроприємства щодо зменшення бо ліквідації понаднормативних витрат.

Калькуляції складають щомісячно, за квартал і рік за цільовим призначенням.

На великих підприємствах калькуляції розробляються фахівцями планових та економічних відділів, та одночасно можуть складатися різні їх види. На невеликих підприємствах в основному функції по складанню калькуляцій виконує бухгалтер.

Планові та нормативні калькуляції складаються на всі види продукції, що виготовляються у планованому році. На основі планової калькуляції встановлюють ціну продукції, яка підлягає випуску. Нормативна калькуляціє складається для управління витратами на виробництво продукції саме перед початком її виробництва. Основою складання нормативної калькуляції на підприємстві є технічно обгрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікуваних) на початок планованого періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Розрізняють два методи здійснення калькулювання:

1. Позаказний метод

При позаказному методі об’єктом обліку витрат та об’єктом для складанні калькуляції є окремий заказ, який може містити один чи декілька однакових виробів. Він застосовується підприємствами, які виготовляють унікальні, експериментальні чи одиничні вироби або їх невеликі партії. Наприклад одне судно із серії суден кожного проекту плану товарної продукції, літак, вертоліт, група однорідних виробів. Собівартість окремих видів (типів) продукції відповідної групи обчислюється за допомогою економічно обгрунтованих методів. У групу об’єднуються тільки вироби, що виготовляються з однорідної сировини із застосуванням однакових технологічних процесів.

Типовий представник (виробів) повинен мати характерні особливості групи виробів, яку він представляє, зокрема:

- відображати конструктивні особливості і матеріали, що застосовуються;

- характеризувати особливості технологічного процесу;

- відображати середню трудомісткість виробів групи;

- мати найбільшу питому вагу у випуску.

Прямі витрати (в розрізі затверджених статей калькуляції) обліковуються по окремим заказам, непрямі – розподіляються між заказами відповідно до встановленої бази розподілу.

По закінченню виробництва визначається фактична собівартість отриманого заказу. У разі наявності в заказі декількох виробів, фактична собівартість одного розраховується шляхом поділу загальної собівартості заказу на кількість виробів.

2. Попередільний метод

На окремі вироби, щодо яких планується кілька послідовних процесів виходу придатних виробів (модулі, гібридні мікросхеми, фотодіоди тощо), планові (нормативні) калькуляції складаються за окремими технологічними етапами, що являють собою закінчені конструкції виробу або переділи.

Переділ – це визначена сукупність технологічних операцій, внаслідок виконання яких одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (напівфабрикат, напівпродукт). При цьому методі витрати облічуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку затрат застосовують на тих промислових підприємствах, де продукція виготовляється при послідовній переробці висхідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічного процесу.

Калькуляцію складають по закінченню кожного звітного періоду.

Попередільний метод має два варіанти:

1. Однопередільний метод.

При застосуванні цього методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле, наприклад, хлібопечення тощо. В даному випадку калькуляція останнього переділу містить всю суму витрат на виробництво продукції.

2. Багатопередільний метод.

Його застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) і наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу. В данному випадку калькуляція кожного переділу містить витрати лише відповідного переділу. Для визначення загальної суми витрат виникає необхідність складання загальної калькуляції.

Приклади калькуляцій за позаказним та попередільним методом буде наведено в наступних матеріалах.

Калькуляційна одиниця продукції повинна відповідати одиниці вимірювання, прийнятій у стандартах або технічних умовах на відповідний вид продукції і в плані виробництва продукції в натуральному виразі. Якщо в плануванні використовуються дві одиниці вимірювання кількості продукції, що випускається, калькуляційною одиницею є одна із цих одиниць. Собівартість одиниці продукції в другому вимірюванні визначається в цілому, без виділення окремих статей витрат.

Якщо за одиницю вимірювання обсягу виробництва використовуються умовно-натуральні показники (наприклад, мінеральні добрива в умовних одиницях, виходячи із складу корисної речовини, — у хімічній промисловості, умовний ящик скла — у скловиробництві), то ці ж показники є калькуляційними одиницями.

Продукція допоміжних виробництв калькулюється, як і продукція основного виробництва, за винятком тих випадків, коли вона виробляється в невеликих кількостях і повністю споживається на самому підприємстві.

Перелік калькуляційних одиниць продукції і послуг допоміжних виробництв установлюється з урахуванням прийнятих одиниць вимірювання у відповідних спеціалізованих підприємствах.

Калькуляції складають на кожному підприємстві за встановленим переліком статей витрат . розрізняють калькуляції собівартості цехову, виробничу, галузеву і інші витрати, пов’язані з виробництвом групуються за відповідними статтями калькуляції.

Групування витрат по статтям калькулювання дозволяє отримати інформацію про виробничу і повну собівартість кожного об’єкту обліку витрат (кожної калькуляційної одиниці: виробу, цеху, фази и т.д.)

Перелік статей калькуляцій і склад витрат, що входять в такі калькуляційні статті, кожне підприємство встановлює самостійно та закріплює їх в наказі про облікову політику підприємства.При цьому враховуються: технологічні особливості виробництва, організація процесу виробництва, перелік витрат необхідних для виробництва та їх питома вага в загальній сумі собівартості продукції і т.д.

Наведемо перелік статей витрат з яких складається виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) в бухгалтерському обліку відповідно Методичних рекомендацій № 47 від 02.02.2001 року.

1. Сировина і матеріали, що входять до складу виготовлюваної продукції, створюючи її основу або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг). В окремих галузях промисловості ця стаття може бути деталізована з урахуванням характеру, структури і організації виробництва.

2. Купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій. До цієї статті включають вартість:

- купівельних комплектуючих виробів та напівфабрикатів, що потребують монтажу або додаткової обробки на даному підприємстві;

- робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми організаціями або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності., а саме: здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини і споживчих матеріалів, часткова обробка напівфабрикатів, виробів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції.

3. Паливо і енергія на технологічні цілі, відносяться витрати на всі види палива безпосередньо використовувані у процесі виробництва.

Витрати на сировину, матеріали, куповані комплектуючі вироби , напівфабрикати, паливо, енергію та інші енергетичні ресурси формуються виходячи з цін придбання, включаючи витрати на транспортування , зберігання і доставку.

В деяких галузях промисловості транспортно-заготівельні витрати в окрему статтю калькуляції не виділяються.

4. Зворотні відходи (вираховуються). Відображається вартість повернутих відходів, що відраховуються із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції.

5. Основна заробітна плата.

6. Додаткова заробітна плата (доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, премії, передбачені чинним законодавством України).

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати на утримання та експлуатацію. До цієї статті включаються:

• Амортизація основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів виробничого призначення.

• Витрати на ремонти, утримання і експлуатацію виробничого устаткування.

• Витрати на оренду основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів виробничого призначення.

• Інші витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування, інших необоротних матеріальних активів.

9. Загальновиробничі витрати. Сюди відносяться витрати , які пов’язані з виробничим процесом, але не можуть бути віднесені на конкретний вид продукції (робіт, послуг). Перелік таких витрат наведений в Положенні (стандарті ) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» та в пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Розділу ІІІ Податкового Кодексу України.

10. Витрати від браку. До цієї статті відносяться:

• Вартість остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, напівфабрикатів);

• Вартість матеріалів, напівфабрикатів, зіпсованих під час наладки обладнання, у випадках зупинки чи простою обладнання або з причини вимкнення енергії;

• Вартість скляних, керамічних і пластмасових виробів, розбитих під час транспортування на виробництві;

• Витрати на усунення технічного неминучого браку.

11. Інші виробничі витрати, пов’язані з епізодичним і періодичними випробуваннями якості виробів, деталей з перевірки їх на відповідність вимогам встановлених стандартів чи технічних умов; з періодичними випробуваннями з перевірки зібраного, готового до реалізації виробництва чи його складових на відповідність вимогам нормативної документації.

12. Попутна продукція (вираховується) , отримана одночасно з основним продуктом в єдиному технологічному процесі.

Отже, в кожній галузі промисловості є свої особливості визначення статей калькуляції собівартості виробленої продукції. Є статті витрат, які характерні для харчової галузі, але вони не зустрічаються в металургії, літакобудуванні, або навпаки, тому ще раз наголосимо, що перелік статей калькуляцій і склад витрат, що входять в калькуляційні статті, кожне підприємство встановлює самостійно та закріплює їх в наказі про облікову політику підприємства. А основою для складання калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для відповідної продукції, що затверджуються на підприємствах керівником чи зазначені в нормативних документах.

При розгляді Міністерством фінансів України деяких питань бухгалтерського обліку (лист від 15.02.2013р.№ 31-08410-07/23-357/246) по своєму призначенню калькуляція не відповідає всім ознакам первинного документу, оскільки калькуляцією не фіксуються господарські операції, розпорядження чи дозволи на проведення господарських операцій.

Відповідно до листа ДПС України від 29.03.2013 р. N 1870/А/22-2314 платник податків зобов’язаний подати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що відносяться або пов’язані з предметом перевірки (п. 85.2 ст. 85 Податкового Кодексу). Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Таким чином, на запит працівників органу ДПС, які проводять відповідну перевірку, платник податку зобов’язаний після її початку подати відповідні документи, що підтверджують правильність декларування показників декларації та звітів, в тому числі калькуляцію собівартості продукції, яка використовується при веденні бухгалтерського і податкового обліку і пов’язана з нарахуванням і сплатою податків і зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, і стосується чи пов’язана з предметом перевірки.